Кермо - широке (від 64см), міцне, бо інакше може зігнутися або навіть зламатися. Можна тріалити і з вузьким кермом, але це не так зручно. Гірше контролювати байк. Оптимальна довжина виносу обирається шляхом експеримента. Чим він коротший, тим легше вирвати байк з-під себе: центр тяжіння знаходиться ближче до заднього колеса. Проте коли він довший, то легше робити Endo: не так екстремально потрібно кувиркатися через кермо, бо тіло вже зміщено вперед.

Передня вилка - жорстка! Ні, звичайно, якщо хочеться комфортно перекинутися після не зовсім вдалого приземлення на переднє колесо - будь ласка, з амортизованою вилкою це зробити легше, та й такий кувирок набагато видовищніший. Контроль над байком залишає бажати кращого. Земля "пливе" під колесом, немов ти на хисткій лодочці посеред штормового моря. Звісно, до всього можна звикнути, але ніхто не зможе постійно навантажувати вилку з однаковим зусиллям, тому її реакцію на удар передбачити важко. Хоча, якщо задатися метою, можна вирахувати майже всі варіанти, витративши силу-силенну часу і капітально познущавшись зі свого байка і себе самого. Але багато хто їздить з амортизатором, і досить успішно. Тому вибір - за вами.

Рама - низька, в ідеалі - набагато нижча, ніж 14". Природно, не "дамка". Алюміній або хром-молібден - то індивідуальні уподобання. Рама з алюмінію значно легше, але та, що зроблена з хром-молібдену, дещо міцніше. Розмір рами впливає на її вагу. Так низька хром-молібденова рама може заважити стільки ж, скільки й вища алюмінієва, адже щоб добитися такої ж міцності алюмінію на стінки труб потрібно більше. До того ж відновлений за допомогою зварки хром-молібден стає міцнішим, чого не можна сказати про алюміній. Загалом - кому що подобається. Якщо з дитинства мріяв про небо - обирай алюміній, якщо завжди любив важкий метал - хром-молібден. Карбон і магній добрі для треку, але щодо тріалу - марна витрата грошей. З такою рамою кращий стрибок може обернутися найжахливішою катастрофою: дія екстремальних перевантажень негативно позначається на міцності цих матеріалів.

Головна шестерня - маленька (22-28 зубів), обов'язково потрібен захист (рок-ринг). В ідеалі фрівіл.

Ланцюг - короткий. Краще обхвачує шестерню, відповідно краще передає зусилля, та й важить менше.

Задня перекидка - з короткою лапкою, можливо щось із шосейного класу, наприклад Tiagra або Shimano C-105. Через короткий ланцюг перекидка сильно піде вперед, але це тільки на користь: ланцюг буде краще обхвачувати шестерні, що підвисить потужність і гарантує відсутність неприятних моментів перескакування ланцюга при різкому натисканні на педаль.

Задні шестерні - 4-6 штук (11-22 зуби), (найкраще використовувати одну задню зірку), більше не треба, тільки зайва вага. На великих простіше стрибати й робити Wheelie, а маленькі дозволяють відносно швидко і з малими втратами зникати з поля зору вартових порядку.

Втулки - як мінімум ролерні. Вони довше опираються навантаженням та не тріщать, як їхні примітивні аналоги. Бажано використовувати хоча б Shimano LX Silent Clutch.

Шпиці - добрі, пружні і надійні. Особливо для заднього колеса - адже йому дістається якнайбільше. Ідеально підходять DT Swiss. Ціна - позахмарна, але якість пристойна. Як альтернатива - Tom Ritchey.

Ободи - широкі, пістоновані, ідеально рівні, ніжно та дбайливо покриті гудроном.

Покришки - широкі і дорогі. 2.5", 2.35", або хоча б 2.1". Continental, Maxxis, Michelin, Ritchey, Specialized, Schwalbe, Tioga. Чим вони ширше - тим краще зчеплення з асфальтом, проте не в кожну раму таку шину можна запхнути (особливо - Tioga, покришка Tioga DH 2.1 = Maxxis High Roller 2.5, а що казати про ще ширші?). Сильно перекачувати колеса не варто: широка гума розрахована працювати при меншому тиску, та й самому приємно, коли байк торкається землі м'якше. Проте сильно недокачані колеса не є добре, вони мають схильність до жування камер. Протектор не повинен бути стертий, збоку не має бути дір, через які камера виривається назовні. Інакше при невдалій спробі зробити Drop-Off з двометрового парапету можна здорово налякати оточуючих: вибух камери мало відрізняється від пострілу вінчестера. Але це ще не є найстрашнішим - обід може просто розлетітися на частини, забираючи з собою у забуття шпиці, втулку, шестерні і перекидку. І тоді неймовірно боляче усвідомлювати, що за гроші, витрачені на відновлення життєздатності байка, можна було купити декілька комплектів доброї гуми або ж половину нової рами.

Гальма - могутні і надійні. Якщо немає грошей на дискові або гідравліку - підуть і добре відрегульовані V-брейки. У поєднанні з правильно підготовленими ободами вони дають стабільний результат. Затискаються одним пальцем і тримають мертво.

Сідушка - максимально опущена або взагалі відсутня. Насправді - не розслаблятися ж! Хоча без неї Wheelie не вийде, але це можна компенсувати затяжним Surf-ом. Переваги її відсутності: більше свободи, ніщо не заважає зайняти будь-яке потрібне положення відносно байка, та і небезпеку нашкодити майбутнім тріалістам зведена до мінімуму. Звертати увагу на сміх оточуючих не варто. Що вони взагалі розуміють, використовуючи велосипед як засіб доставки дряхлого тіла до хлібного кіоску.

Педалі - широкі тріальні або ж вузькі, але неодмінно "зубасті". Немає нічого гіршого, коли нога зісковзує і байк різко кидає убік. Окрім того, що це неприємно для ніг (зазвичай для колінних суглобів), ще дуже легко покалічити і решту частин тіла, раптово опинившись на матінці-землі. Тому має сенс відразу викидати пластикові пародії на педалі та ставити агресивні тріальні "топталки".

І наостанок - про усілякі прикраси. Болотники, багажники, фари, катафоти, роги, дзвіночки, спідометри, фляготримачі та інші дурниці - подаруйте дітям або відішліть китайцям, їм це потрібніше.

Джерело: http://extremal.at.ua